Обрати сімейного лікаря

Клінічний протокол

Що таке нові клінічні протоколи розповіла головний лікар КНП «Краснопільський ЦПМСД». Валентина МАСАЛІТІНА!!!

Визначення понять Клінічний протокол – уніфікований документ, що визначає вимоги до діагностичних, лікувальних, профілактичних та реабілітаційних методів надання медичної допомоги та послідовність їх проведення.

Клінічна настанова — документ, який містить систематизовані положення в напрямах медичної та медико-соціальної допомоги, розроблений на основі доказової медицини. Документ покликаний допомогти лікарю і пацієнту приймати раціональне рішення в різних клінічних ситуаціях.

Лікар має можливість при виборі тактики лікування окремо взятого захворювання опиратись на уже наявний досвід діагностики та лікування (затверджений документально), а не винаходити власний.

Правові підстави застосування клінічних протоколів в України діють клінічні протоколи, затверджені наказом МОЗ України № 751 від 28.09.2012 року «Про затвердження та впровадження медико-технологічних документів зі стандартизації медичної допомоги в системі Міністерства охорони здоров’я України».

Відповідно до нормативних документів в українському медичному просторі діють:

93 клінічні настанови;

5 стандартів медичної допомоги;

123 уніфіковані клінічні протоколи медичної допомоги. Окрім того, існують 22 протоколи медичної сестри (фельдшера, акушерки), 36 протоколів провізора (фармацевта).

На перший погляд цифри вражають. Проте спеціаліст розуміє, що насправді стандартами охоплена досить незначна кількість захворювань. І це попри те, що процедура розробки документів максимально оптимізована та наближена до європейських стандартів.

Недоліки українських клінічних протоколів Не зважаючи на існування українських уніфікованих клінічних протоколів, медики не мають змоги повністю опиратись на них під час лікування кожного пацієнта з ряду причин:

перелік нозологій, які охоплюють ці протоколи не надто широкий;

усі протоколи підлаштовують під можливості чинної системи охорони здоров’я, що не завжди збігається з потребами пацієнта;

в деяких випадках протоколи містять торгові назви лікарських засобів, що може свідчити про лобіювання інтересів окремих фармвиробників;

не в усіх випадках члени робочої групи, яка працювала над розробкою протоколів, керувалась постулатами доказової медицини та передовим досвідом провідних країн світу. Така недосконалість протоколів призвела до того, що вони все ж не стали надійними помічниками для лікарів та пацієнтів.

Міжнародні протоколи в практиці вітчизняних лікарів Використання міжнародних клінічних протоколів дають змогу лікарю впроваджувати в свою практику передові методи діагностики та лікування, ефективність яких доведена чисельними мультицентровими клінічними дослідженнями. Запровадження міжнародних протоколів не означає, що уніфіковані втрачають свою чинність.

Вони залишаються обов’язковими до виконання в ситуаціях, коли в медичному закладі не затверджені чи пацієнт не підписав інформовану згоду.

З впровадженням міжнародних протоколів, складеться ситуація, коли одночасно буде діяти не один, а декілька протоколів з лікування одного захворювання. В цьому випадку лікар зможе обирати протокол під конкретного пацієнта.

Проте обравши протокол, він зобов’язаний використовувати його в повному обсязі. Якщо ж, через відсутність певного обладнання чи технологій, виконати всі рекомендації немає можливості, лікар має поінформувати про це пацієнта.

Додатково він має надати пацієнту інформацію про медичні заклади (якщо такою інформацією володіє), де така допомога йому може бути надана.  

Міжнародні клінічні протоколи крім іншого, містять і ряд лікарських засобів, які на теперішній час не зареєстровані в Україні.

Для подолання цієї перешкоди в 2016 році МОЗ України ввело спрощену систему реєстрації лікарських препаратів, що зареєстровані в країнах із суворою регуляцією фармацевтичного ринку:

Швейцарія; Японія; Австралія; Канада; США; країни Європейського Союзу. З цієї причини виробники отримають додатковий стимул реєструвати нові лікарські засоби.